Як легко поміняти всі паролі

Змінити штампи, поміняти сміх

Переписати всі життєві ролі

Закрити маскою обличчя від усіх...

Як легко нам на все закрити очі

Забути те, що душу розриває

Та все даремно… І щоночі

Вона так солодко шепоче: «я кохаю...»

Доторкнутись хоч подихом...

Шепотіти про те, як люблю...

Гріти руки в нестримнім потоці думок...

На мільйони крупинок самотність твою роздроблю!

Та натомість...

Вогонь слів замінюю на холодок.

До розриву легень

Я вдихаю запах весни

Все десь там… за замками лютих морозів

І далеко

За бурхливим потоком Десни

Ти стоїш з чемоданом

На чиємусь життєвім порозі...

Сигаретний дим, шурхіт паперу, тісний (здавлюючий грудну клітину) подих… Смуток? Жаль? Образа? — все мимо! Це просто думки! Думки які заставляють тебе шаленіти! Які вириваються назовні! Які рвуть зсередини!

Найгучніший крик — це крик всередині тебе! Коли беззвучно рвеш гортань і бездиханно закриваєш очі...

Куди ми котимось?

В руїни? В забуття?

Хіба за це боролися діди?

Ми там — звідки немає вороття!

Ми там — де вже не зробиш більшої біди!

На що всі моляться?

На гроші, славу, честь...

Ми всі забули як сміятись щиро

Забули, що можливо десь

Поник образ обличчя і з'явилось «рило»...

За що всі боремось?

За владу, секс, кіно...

За те, що стало так матеріально!

Життя стає, як фішки в доміно...

Вже все затаскано, фальшиво і банально....

Немає більше крику, тільки смуток

Самотність обімає знов за плечі

Набридли всі «моральні проститутки»

Які міняють друзів кожний вечір...

Серце плаче, душа сміється
І кохання наше озветься...
Серце плаче наче востаннє
Догорає наше кохання!

Ми покоління, що йде до мети
Своє життя створюєш лиш ти
Більше не маємо розрухи і страждання
Кожен день проживемо як останній!
Біль поразки і присмак перемоги
Боритись просто так ми не маємо змоги
Серце не б"єть від пристрасті кохання
Кожного разу ми живемо як востаннє!

Холодні сірі стіни, дешевий алкоголь, сигаретний дим...

Вона кохала так палко, що тепер в неї замість душі просто куча пеплу… Ще один ковток вина і очі закриває туман хмільного сну...

Веселий сміх, знайомий запах чоловічого парфуму і такий міцний, але в той же час безмежно ніжний поцілунок таких до болю рідних губ… Вона відкриває очі і бачить… його! Того, чиї слова, обійми, поцілунки так хотіла забути! Всередині ніби щось обірвалось. Вона дивиться навколо і бачить те саме місце де нещодавно вона його втратила… Тримає його за руку як і раніше, так міцно! До болю знайоме «Кохана, щось сталось? З тобою все гаразд?» В голові пронеслось кілька епізодів… І у відповідь лише глухе мовчання… А далі? А далі все як і раніше, прогулянка, поцілунки, обійми, кілька щасливих фото. Загалом — все як і було… І раптом… ніби щось вириває її з тієї «реальності» де вона зараз знаходиться, все починає «розмиватись», очі знову застилає незрозумілий туман...

Вона розплющує очі… Сон… Це був тільки сон! В якому вона і далі жила тільки ним одним! Різкий головний біль! В знаки дається той самий дешевий алкоголь… Вона знову дістала сигарету, закурила, втягуючи дим ніби останній ковток волі… В голові ще раз майнула думка про нього, але це остання вольність, яку вона собі дозволила!

Піднявшись з холодної підлоги вона сама собі сказала «Я сильна! Я справлюсь!»....

Дивна штука відбувається… Йдеш собі по безхмарній дорозій під назвою «життя», поруч з тобою безліч людей, які називають себе «друзі»! Та варто дійти до шлагбауму «перешкода», як не встигнеш і оком моргнути… а ти один… навколо ні душі… Ти переборюєш всі біди один, витримуєш біль, стискаєш зуби, оминаєш перешкоди, переживаєш пустоту, самотність, відчай, страх… І от те омріяне сонце «щастя» на горизонті!!! І враз… знову ті ж обличчя крокують поряд з тобою, ті ж посмішки, ті ж слова… І так завжди! Але запам«ятайте! Моє життя не мимо прохідний потяг! І якщо ви раз вийшли з вагону мого життя на незвіданий перон, то ви там і залишетеся… вороття назад в моє життя вам більше немає!

Чи варто звертати свою увагу на тих, хто по своїй волі постійно то йде з вашого життя, то повертається в нього? Важливо знати єдине — близька людина, справжній друг ніколи не покине вас в тяжку хвилину! Можливо інколи людина, яка крокує з вами плі о пліч дійсно мимо волі оступиться, тоді можливо і варто подати руку допомоги… Але не треба плутати коли людина оступилась, а коли залишила вас, а потім пробує повернутись...

Якщо вас залишили в тяжку хвилину одного, то не дозволяйте таким людям повертатись знову у ваше життя! Адже ми повинні рухатись далі, а людям які самовільно не хочуть продовжувати шлях разом з вами варто залишитись на тій „станції Минуле“ де вони зійшли....