Автор - Аліна Загорулько

Ти сиділа вдома на підвіконні
І рукою торкалась холодного скла.
Ти сиділа в кімнаті, де стіни бетонні,
Й по щоці, наче річка, сльоза лиш текла.

Ти сиділа, дивилась на дощ, на калюжі,
На дерева, будинки, на небо, людей.
Всі навколо, здавалося, просто байдужі,
І ридання важке так і рвалось з грудей.

Ця гроза, ніби спогад з минулого була,
Із тих днів, коли в щасті купалася ти.
Ну а вітер, цей вітер ти точно вже чула,
І від звуків його так хотілось втекти.

А колись ти любила дивитись на хмари,
Танцювати під музику грому й дощу,
Цілувати його — все це було як чари,
В цей же час він шептав: «Я тебе захищу».

Він поеми складав, щоб тобі розказати,
Ти прекрасна й єдина для нього в житті.
Всім єством він хотів це тобі показати,
Щоб кохання його не було в забутті.

Обсудить у себя 0
Комментарии (0)
Чтобы комментировать надо зарегистрироваться или если вы уже регистрировались войти в свой аккаунт.

Войти через социальные сети:

Кареглазая Оля
Кареглазая Оля
Была на сайте никогда
26 лет (27.03.1992)
Читателей: 17 Опыт: 0 Карма: 1
все 16 Мои друзья